Це́рква Свято́го Микола́я— памʼятка архітектури національного значення, один із найдавніших храмів Львова. Знаходиться під горою Будельницею на вул.Богдана Хмельницького, 28 г (колишній Волинський тракт).
Посвята храму Святому Миколаєві, котрий є зокрема покровителем торговців, а також розміщення поблизу брами на старій торговиці (ринку), дають підстави вважати, що фундаторами храму були давні львівські купці. Існує однак і історична традиція, згідно якої церква була придворним храмом, княжою усипальницею, і осередком громадсько-політичного життя раннього Львова. Традиція ймовірно навіяна княжим привілеєм наданим храмові.
Храм збудований імовірно між 1264 і 1340 роками. Документ 1292 року, про надання князем Левом церкві земельних угідь, може вказувати на одну із можливих дат завершення будівництва.
Із 1544 року при церкві існувало Миколаївське братство. Від 1700 року церква належала Греко-католицькій Церкві, від 1946— до Православної Церкви Московського Патріархату, з 1989 — Православна Церква Київського Патріархату.
Памʼятка не зберегла свого первозданного вигляду. Його змінили грунтовні перебудови після пожеж 1623 та 1800 рр., коли згоріли криті гонтом дахи, купол і вежа-дзвіниця над бабинцем. Церква являє собою своєрідну хрещату в плані споруду з квадратною навою, навколо якої групуються об‘єми вівтаря з півкруглою апсидою, прямокутного бабинця і бічних каплиць, також з півкруглими апсидами.
Нава і вівтарна частина завершені типовими для української архітектури банями з ліхтарями. Обʼємно-планувальна композиція Миколаївської церкви зближує її з храмами Київської Русі, а також має аналоги в архітектурі південних словʼян. Від будівлі ХІІІ ст. залишилися план, нижня частина камʼяних стін і відкриті з-під тиньку апсиди, вимурувані з тесаних блоків білого вапняку. Застосування у будівництві тесаного білого каменю було поширене в ХІІ-ХІІІ ст. у Галицько-Волинській Русі.Церква повʼязана також із традиціями балкайської та вірменської архітектури.
Поєднання класичного візантійсько-руського хрестовокупольного плану з романською будівельною технікою витворило новий самобутній стиль, характерний для зодчества давньої Галичини. Будівля зведена на старому цвинтарищі, а це, в свою чергу, підтверджує існування на цьому місці давнішої, можливо, деревʼяної церкви. Із старовинних памʼяток мистецтва тут збереглися ікона Федора Тіронського (ХVII ст.) та ікона Богоматері, яка є цінним твором львівського малярства першої половини ХVII ст., за стилем близька до школи художника Федора Сеньковича.
